Канів. Мандри Країною з Лілією Рубан

Кажуть, шляхи України сходяться в Каневі. Воно й не дивно - за кілька кілометрів від старовинного міста знаходиться чи не найбільша духовна святиня українців. Тут, на колишній Чернечій горі, похований Тарас Шевченко. Місце для могили було вибране зовсім не даремно, воно ідеально точно повторює опис, залишений поетом в своєму "Заповіті". Про походження назви міста є кілька гіпотез. Дві з них тлумачать її, як слово татарського походження. Означає воно "ханський перевіз" та "місце крові". Ще однією версією у перекладі з тюркської - "Дім Хана" ("Кхан ев"). За народним переказом, Канів походить від назви птаха-канюка. Крім того, існує грецька версія походження міста - місто очерету, на що вказує і грецька колонія поблизу Канева. Мається на увазі схожість назви міста з грецьким словом "канос" - очерет, місце очерету. Перша письмова згадка про Канів міститься в "Печерському патерику" і датується між 1074 і 1088. Канів згадується також у 1144 році, коли князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Юрія (Успенський собор). У середині ХІІ століття Канів був великим містом і відігравав велику роль в житті Давньої Русі. 1155 року він відомий як офіційне місце зустрічей руських князів з половецькими послами. Тут проходив великий шлях «з варяг у греки», який був важливою торговою артерією держави. У XVI столітті Канів став своєрідною козацькою святинею. Літні запорожці, які вже не могли брати участь у походах і боях, почали селитися та доживати віку на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. 1578 року козаки перевезли сюди останки скараного у Львові гетьмана Івана Підкови, ще один гетьман запорізького війська, Яків Шах, доживав тут свій вік. У Каневі похований також гетьман Самійло Кішка. Шевченківський національний заповідник у Каневі — створений у серпні 1925 року і є першим в Україні історико-культурним заповідником, удостоєним статусу національного. Розташований за 4 км на південь від центру Канева. Загальна площа охоронних зон — 2500 га.У складі заповідника — 8 пам’яток культурної спадщини. Музейна колекція Заповідника нараховує понад 20 тисяч унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото – і кіноматеріали, аудіо – та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. При Заповіднику діє наукова бібліотека, фонди якої сформовані із тематичної книгозбірки у 23 тис. примірників. На базі Заповідника організовуються і проводяться загальнонаціональні та регіональні наукові конференції за участю відомих діячів науки і культури, міжнародні фестивалі, конкурси. На території заповідника також знаходиться музей Тарасова світлиця. Вперше така хата на народні кошти була збудована на Тарасовій горі у 1884 році одночасно із завершенням впорядкування Шевченкової могили, коли 1 серпня на ній був встановлений чавунний пам`ятник-хрест, виготовлений на заводі Термена в м.Києві. З часу відновлення першого народного музею Кобзаря тут побували тисячі поетових шанувальників. Ведуча - Лілія Рубан Автор і продюсер - Лілія Рубан Сценарій - Лілія Рубан, Влад Сакін Режисер - Влад Сакін Оператор - Марян Ботвин Монтаж - Михайло Кузьменко, Лілія Рубан Директор проекту - Володимир Рубан Менеджер з організаційних моментів - Ірина Шульга PR - менеджер Лариса Манєк Фотограф - Віктор Ковалевський Олег Петриченко - головний природознавець Канівського природного заповідника; Ілля Труфанов - директор Агенції розвитку туризму м. Канів Віталій Коханчук - Директор Музею "Народне декоративне мистецтво Канівщини"; Галина Морозова - художниця, заслужений діяч мистецтв України Ірина Кудряшова - відділ інвестицій та туризму Канівської міської ради.