Йшла пустинею Агар - Вірш (Тетяна Угніва) - Sulamita Church

Повне служіння:    • 03/13/2025 - Thursday Evening Service   Наш веб-сайт: https://seattlesulamita.com/uk/ Підписуйтесь на наш ютуб-канал, щоб першими бачити нові відео наших служінь. Благословінь вам! Якщо у вас є питання/прохання, напишіть нам в інстаграмі:   / seattlesulamita   Напевно день той сонцем був нагрітий, Коли інша пустинею Агар. В Обличчя вітер рвучко бʼє колючий, А під ногами, ось пісок, як жар. Іде знесилена, пригнічена, розбита, Натомленна, на відчаю межі, Вже стільки сліз в дорозі цій пролито, Вже стільки болю, каяття в душі. Якби ж сама, а то ще й син із нею, Обоє вигнанні із дому в нікуди, І так ідуть з розбитою душею, 3 буханцем хліба, бурдюком води. Від дум нелегких збилися з дороги, Та й чи існують у пустелі ті шляхи? В мандрівці швидко додалось тривоги, Коли нестало хліба і води. А навкруги пісок, гнітюча тиша, І де не де видніються кущі Під ними сина помирати лишить, І відійде, щоб в цій страшній тиші, Піднести голос в безпораднім плачі, Сльозами Богу вилити той біль, Їм вирок - смерть, в пустині цій, одначе, У неї є ще - заповітна ціль. На відстані стріли, навпроти сина, Що помирає без ковтка води Згадати шлях, який пройшла й прожила У статусі невільниці й раби . Не жаль шатра затишного чи їжі, Чи одягу, що вдосталь в неі був, Жаль лиш одного, - підалась гордині, Хоча цей час давно вже проминув. Уже вона й корилась своїй пані, Та не покірним виріс її син Тепер - вони обоє у вигнанні, І вихід з цього є лише один – Померти у розпеченій пустині без хліба, без холодної води, Та каже Ангел : « ось почув, Я, нині Той голос отрока, вставай іди сюди, Дивись, криниця набери води Напій дитину, пий сама - живіть." Як щасттям їй наповнились зіниці, Яка була щаслива ота мить . Коли уста потріскані від спраги Припали до холодної води. Десь взялось сміливості й відваги Бурдюк наповнений до сина донести І знову повернулися їх сили, і знов ідуть пустинею вони . Миттєво їм бадьорість відновили, Ковтки тієї життєдайної води. Що Бог послав, зважаючи на сльози, зітхання й крик Агарі сина, як йшли крізь грози безлюдною пустинею вони. Як часто й ми ідемо крізь пустині Нелегкого й тривожного життя . І завмираєм безпорадно в хвилюванні, Коли в життя вривається біда Коли хвороба розбиває тіло, Коли розлука болем душу рве Коли всього на серці наболіло Чи ж не пустиння це? Та Бог веде Хоч може ми всього того не бачим, За білю й розпачем як поряд Він стоїть Як часто ми в таких пустинях плачем, Як часто до нестерпності болить. Душа і тіло і слова тікають, І не можливо вилити свій біль І наші молитви кудись зникають, Здається втрачена уже усяка ціль Та памятай коли ідеш в пустині, Без друзів, рідних просто сам один У горі, безпорадності годині, На тебе там чекає Божий Син Щоб простягнути руку допомоги, Вказати джерело де є вода Розвіяти і болі і тривоги, Коли будеш дивитись на Христа Якщо уста не можуть говорити, Молись сльозами, подихом душі Вір, Бог Могутній може зрозуміти Твій шепіт, крик і стогін у душі Пустиня вчить молитися до Бога Без пафосу, без зайвих гарних фраз Тому й не раз лежить туди дорога. Тому що Бог навчити хоче нас Як треба довіряти Йому щиро, Як відкриватись Богу в простоті Хоч часом ніби й несправедливо. Що стільки лиха випало тобі Та знай надміру Бог не посилає, Стражданнь і горя у твоє життя І у пустиннях нас не залишає. А там готує нас до майбуття У вічних і святих оселях раю, Де буде світла радість без кінця Тому в пустинях не підайсь відчаю .В пустинях ти шукай свого Творця В пустинях ти шукай живого Бога, Крізь біль і сльози, розпач і відчай, Молись Йому розвіється тривога, Світліша стане стежка в рай!