Липнева вода на Івана Купала

На вірші Олексія Лебедич Липнева вода на Івана Купала Липневий день розквітнув над водою, Де очерет шепочеться з рікою. І світ здається лагідно-живою Молитвою, народженою мною. Стежина в'ється поміж трав духмяних, До тихих плес, де світиться верба. Там день Івана — в росах нездоланних, Де думки п'є прозорість голуба. Пливуть вінки за течією рівно, Несуть дівочі мрії до зірок. І місяць сходить лагідно й чарівно, Немов благословляє кожен крок. Я йду повільно, слухаючи воду: Вона не зна ні поспіху, ні меж. Вона приймає кожну нагороду І кожен біль без вибухів й пожеж. Любов така ж — не стримує, не в'яже, Не просить клятв на сотню довгих літ. Вона лиш серцю непомітно скаже, Що кожна мить — уже безцінний світ. Дивлюсь, як липень дихає над плесом, Як пахне м'ята, сіно і полин. І кожен крок під зоряним навісом З'єднує душу з подихом долин. Поезія приходить не словами — Вона росте із шелесту гілля, З туману, що вкриває берегами Дрімотну тишу рідного села. Я думаю: усе колись минеться — І юності надії, і біль старих розлук. Та доки річка вічно в море ллється, Любов знаходить тут мій серця стук. Нехай роки кладуть відбитки-пастки, Нехай сивіють верби край води, — Душа щороку, наче в ніч Купальську, Шукатиме нев'янучі сліди. І я вертаюсь тихою стежиною, Де вечір зорі сипле у ріку. Бо щастя, певно, міряють не дниною, А світлом, що в душі своїй несу. 06.07.2026