Іван Франко “Чого являєшся мені у сні?..” 1896 (Клеопатра та Цезар)

Пісня та кліп на вірш Івана Франка “Чого являєшся мені у сні?..”. Цифрова версія. Фантазія на тему (Клеопатра та Цезар). Іван Франко (1856–1916) — це одна з найвеличніших постатей в історії України, справжній титан української культури. Він був не просто письменником, а універсальним генієм: поетом, прозаїком, драматургом, публіцистом, літературним критиком, перекладачем, науковцем-енциклопедистом, політичним діячем, економістом, філософом та етнографом. Його називали Каменярем, бо він невтомно і наполегливо "лупав сю скалу" невігластва, рабства і національної неволі, прокладаючи шлях до світлого майбутнього України. Життя, присвячене праці та боротьбі Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі (нині Львівська область), у родині заможного коваля. З дитинства він виявляв надзвичайну допитливість і прагнення до знань. Навчався у Дрогобицькій гімназії, а потім на філософському факультеті Львівського університету, де й розпочалася його активна громадська та літературна діяльність. Життя Франка було сповнене випробувань, переслідувань і арештів (його заарештовували чотири рази), адже він послідовно відстоював права українського народу, виступав проти соціальної та національної несправедливості. Він був одним із засновників першої української політичної партії в Галичині — Русько-Української Радикальної Партії, а пізніше — Української Народно-Демократичної Партії. Титан українського слова та думки Літературна спадщина Івана Франка вражає своїм обсягом та жанровим розмаїттям. Вона налічує понад 5000 творів. Спадщина Каменяра Іван Франко помер 28 травня 1916 року у Львові. Його життя було безперервним служінням Україні, її культурі та її народу. Він став символом невтомної праці, незламності духу та інтелектуальної величі. Його внесок у становлення української нації, її мови, літератури та державності є неоціненним. Слова "Каменяра" досі звучать актуально, закликаючи до боротьби за власну ідентичність, свободу та краще майбутнє. Іван Франко — це не просто частина історії, це жива сила, яка продовжує надихати покоління українців. «Чого являєшся мені у сні?..» Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені Усні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні — Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся — навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О, ні! Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити — Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в’яне, засиха,- Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає. По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!!!