Дума про Хведора Безродного. Георгій Ткаченко

Дума про Хведора Безродного Науковий фонд ІМФЕ, ф.14/10, од. зб.1414. Записано в 1974 р. Ой по потребі, по потребі барзе царський Да там то много війська, гей, понаджено, Да через мечу положено. Да й не єдиного тіла козацького, молодецького Живого не остановлено. Тілько поміждо тим трупом Хведор Бездольний Посічений да порубаний, Та й на рани смертельні знемагає. А коло його джура Ярема, Гей, промешкає. Да Хведор Бездольний і безродний Промовляє словами, Да обіл’ється горко сльозами: – Гей, джура Яремо, До дарую я тобі по смерти своєї Коня вороного, А й другого білогривого, І шаблю булатную, Пищаль семип’ядную, І тягелі червониї, Од піл до коміра золотом гаптовані. Гей, да добре ж ти дбай, Червониї тягелі на себе надівай, Шаблю булатную, Пищаль семип’ядную почепляй, Да на коня сідай, Да передо мною повертай. Нехай я хоч перед смертію побачу, Гей, чи удобен же ти будеш Промежду козаками пробувати. А джура Ярема добре дбає, Червониї тягелі на себе надіває, Шаблю булатную, Пищаль семип’ядную почепляє, Та на коня сідає, Да перед ним добре повертає. А Хведор Бездольний і безродний теє забачає, Словами промовляє, Сльозами ридає: – Ой благодарю ж я Господа милосердного, Що не ледай кому Моя козацькая зброя та худоба Буде доставатись. Бо він же буде за мою грішную душу Господа милосердного Прохати та благати. – Гей, джуро Яремо, Добре ж ти дбай, Да на коня сідай, Да понад лугом Базалугом проїжжай. Да як ушкали гудуть, До ти схоронися, А як лебеді ячать, До них озовися. Да як козаки йдуть Дніпром Славутою, До ти об’явися. Да шличок на копію іскладай, Да низенько уклоняй. Наперід Господу Богу, Тоді батьку кошовому, Отаману військовому, І всєму війську козацькому, Товариству вірному, Кревному, сердешному. А джура Ярема добре дбає, Да понад лугом Базалугом проїжжає, А над Дніпром Славутою Військо козацькеє зустрічає. Да шличок на копію іскладає, Да низенько уклоняє. Наперід Господу Богу, Тоді батьку кошовому, Отаману військовому, І всему війську козацькому, Товариству вірному, Кревному, сердешному. А батько кошовий, отаман військовий Його забачає, Та грізними словами до нього промовляє: – Гей, джуро Яремо, Не своїми ти кіньми по степах гуляєш, Не свої ти тягелі червониї на себе надіваєш. Не свою ти шаблю булатную, Не свою ти пищаль семип’ядную маєш. Десь ти свого пана вбив да істребив, Да предчасно душі його козацької позбавив. А джура Ярема теє зачуває...