Загата | Борис Тенета - "Цю весну..."

Проєкт "Загата" створено, щоб привертати увагу до поетів Розстріляного відродження та зробити їхні тексти ближчими сучасному слухачеві. Композиції можна знайти на стрімінгових музичних сервісах: Spotify, YouTube Music, Apple Music. БОРИС ТЕНЕТА (1903–1935) — український поет та прозаїк доби «Розстріляного відродження». Справжнє ім'я — Борис Гурій. Народився в селищі Покровське Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) у родині священика. Після смерті батьків переїхав до Катеринослава, був активним членом місцевої філії спілки «Плуг». У 1920-х роках переїхав до Києва, належав до літературної організації «Ланка» (пізніше МАРС). Автор збірок прози «Листи з Криму» (1927), «Гармонія і свинушник» (1928), «Десята секунда» (1929). Після початку масових арештів українських письменників звернувся з листом-відозвою безпосередньо до Сталіна. Заарештований 30 січня 1935 року. 6 лютого 1935 року в київській тюрмі НКВС вчинив самогубство. Цю весну сміюся і співаю. Мчать, летять на борзому коні Жовті жовтні, безтурботні маї, Немудровані і одчайдушні дні. Та сьогодні холодно і сумно І чомусь минулого шкода. Оглянуся: хутко і столунно В мертву прірву падають літа. Все, усе тепер забути маю. Ну, то що… минулого не жаль. У куток найдальший заховаю Бузинову люльку і печаль. Вже не вийду драними ногами В черевиках лапати багнище. Хтось чужий з ворожими думками Буде спати на моїм горищі… Вже не я ходитиму до ставу — Там, де шлях від міста до заводу, Інший хтось, гримкий і кучерявий, Буде кролем різать чисту воду… Все, усе тепер забути маю. Ну, то що… минулого не жаль. У куток найдальший заховаю Бузинову люльку і печаль. В тишині похилого паркану, Де уперше стрілися з тобою, Де колись таємно цілувались, Заросло навіки лободою… Маки там, а за парканом – рожі, Далі – степ, дорога і загати. Вже не я, а інший, кращий, може, Буде тут люб’янку цілувати. Все, усе тепер забути маю. Ну, то що… минулого не жаль. У куток найдальший заховаю Бузинову люльку і печаль.