Язловець. Там польські черниці вчать дітей з Харкова співати українських пісень

Монастир Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Язловці на Тернопільщині, попри своє розташування у дещо відлюдному місці, завжди приваблював і туристів, і паломників. Туристів приваблюють руїни замку і монастир, який раніше був палацом місцевих аристократів, а паломники приїздять молитися на гробі блаженної Марцеліни Даровської, засновниці Згромадження Сестер Непорочного Зачаття, — а також на реколекції та оази. Епідемія COVID-19 на довгі місяці ізолювала сестер від активної діяльності, але це затишшя раптово припинилося 24 лютого 2022 року. Сьогодні у стінах монастиря вирує життя. Тут бігають діти й собаки, жінки садять квіти і клопочуться по господарству, а сестри турбуються, щоб нікому з нових мешканців нічого не бракувало. На перший погляд — наче ідилія. Проте всі ці жінки і діти тут не зовсім на курорті, хоч і почуваються у стінах монастиря затишно та у безпеці. Всі вони опинилися тут через війну. Частина жінок із дітьми — це підопічні сестер-оріоністок із Дому самотньої матері, що був у Коротичах під Харковом. Їхнє життя і раніше не було легким, а війна забрала в них усе. Частина жінок опинилась тут завдяки інформації від знайомих — про можливість евакуації, яку організовували від Церкви, і наважилися виїхати зі своїх міст, рятуючи дітей. У багатьох є досвід життя по бомбосховищах та підвалах під час обстрілів і бомбардувань. Комусь уже нема куди повертатися. Одна жінка втратила чоловіка, батька своїх дітей; інша — обох синів. Спільнота сестер-непорочниць у Язловці не дуже чисельна. Але ефективність їхнього служіння та якість турботи про монастир і реколекційний дім, який став тимчасовим прихистком для вимушених переселенців, просто вражає. Сестра Шимона Панковська заслужено має титул «золоті руки» язловецького монастиря: вона вміє полагодити все, що зіпсувалося, — від дверної ручки до зливного бачка; розуміється на багатьох технічних речах і легко дає собі раду з «чоловічою» роботою; с. Тетяна Чоп веде катехизи в дітей, дбає про бухгалтерію спільноти, а також робить багато справ по господарству; настоятелька спільноти — с. Юлія Подлєсь вважає, що сестри творять чудову команду, якій допомагають і світські працівники: сестра називає їх продовженням своїх рук. Сестра Тетяна не приховує, що мріє про збільшення їхньої спільноти: — Нас трохи замало як для такого великого дому. Маю таку мрію, щоб нас тут було хоча б 10 сестер. Можемо за потреби прийняти в цьому домі до 100 гостей; але бракує рук, щоби про все подбати. Нам, звісно, дуже допомагають наші світські працівники, які працюють у кухні та прибирають, допомагають із господарством; але хочеться, щоб сестер було більше, ніж зараз. Сестра Юлія згадує час, який майже витіснила з пам’яті війна: — До війни ми пережили пандемію, і ці два роки для нас були найспокійнішими і найскладнішими водночас. А з початком війни все це ніби залишилось у якомусь іншому житті. Зараз маємо зовсім інші турботи і клопоти. 24 лютого до нас зателефонували сестри-оріоністки і попросили прийняти їх та їхніх підопічних жінок із дітьми. Ми погодились і приготували для них місце. Довго чекали на їхній приїзд, уже навіть хвилювалися, чи все з ними добре, але, на щастя — всі щасливо доїхали. Під час пандемії ми ледь зводили кінці з кінцями, не знали, чи буде за що утримати дім, чи буде з чого платити працівникам; але Бог турбувався про нас. Із початком війни ми почали приймати людей, які втратили свій дім, відкрили для них наш монастир — і побачили, що Бог ще більше почав піклуватися про нас і про людей, які тепер тут живуть. Потрібно сказати, що сестри дають не лише їжу і дах, але заохочують до молитви, до сповіді, Причастя та участі у Святій Месі, а дітям проводять катехизи. Перед урочистістю Непорочного Зачаття с. Юля запропонувала мешканкам їхнього дому, щоб вони разом із дітьми приєдналися до молитви за мир в Україні. Це був цілодобовий молитовний марафон, який тривав безперервно дев’ять діб. Було складено графік, усі охочі могли собі вибрати відповідний час. І хоча більшість жінок тут православні, але з радістю навчилися молитися Розарій, щоб за посередництвом Діви Марії випрошувати мир для України і заступатися за наших захисників. Усі жінки, які мешкають у сестер, задіяні у побутові справи та дбають про порядок і чистоту за визначеним графіком. Діти навчаються в школі онлайн, для молодших організували садочок. А щоб діти мали де бавитися на свіжому повітрі, сестри зробили все можливе і трошки неможливого, організувавши дитячий майданчик. Їм у цьому допомогли добродії та волонтери з Польщі: купили та привезли дитячу гірку, гойдалки і карусельки. Усі ці люди знають, що можуть бути у Язловці стільки, скільки буде необхідно, але їхнє серце сумує за домом, тому їхні молитви про закінчення війни — особливо палкі.