Не втрачати віру в себе: історія бійця ЗСУ Олександра Сененка

Не втрачати віру в себе: історія бійця ЗСУ Олександра Сененка, який після важкого поранення став навчати поліцейських Олександр має за плечима десятирічний досвід служби, набутий у боях з росіянами. Свій шлях захисника він розпочав у добровольчих батальйонах «Січеслав» та «Дніпро-1», згодом продовжив службу у штурмовій бригаді «Лють». Потім вирішив долучитися до лав Збройних Сил України, де працював інструктором та виконував бойові завдання на передовій. На Донеччині нас відправили утримувати позиції у приватному секторі. Це був п’ятий день постійних штурмів. Під час одного з обстрілів в мене поцілила ворожа куля - зайшла біля ліктя, а вийшла біля трицепса. Я сам наклав турнікет і ще близько 13 годин залишався на позиції, - згадує Олександр своє поранення. Після евакуації лікарі були змушені ампутувати руку. Найважчим для нього було повідомити про це родині. Коли прокинувся після операції, одразу зателефонував дружині й сказав лише одне: "Скоро буду вдома". Про руку тоді ще не говорив, - розповідає чоловік. Попереду була тривала реабілітація, робота з психологами та лікарями. Однак здаватися він не збирався. Наприкінці 2025 року, після поранення на фронті та ампутації руки, Олександр повернувся до лав поліції. Йому запропонували роботу інструктора в тренінговому центрі ГУНП в Дніпропетровській області, де він продовжив займатися справою, яку добре знає та любить. Нині Олександр навчає поліцейських вогневій і тактичній підготовці, ділиться бойовим досвідом та готує бійців перед направленням до підрозділів, зокрема до полку поліції особливого призначення «КОРД» (стрілецький). Хтось каже, що поліція не воює, але це зовсім не так. Велика кількість поліцейських зараз перебуває на фронті та успішно виконує бойові завдання, - говорить ветеран. - Перед тим як потрапити до підрозділу, поліцейські проходять підготовку в тренінговому центрі. Ми навчаємо їх безпечному поводженню зі зброєю, тактиці та діям у бойових умовах, - говорить він. Своїм прикладом Олександр доводить: навіть після найважчих випробувань можна знайти нову мотивацію та продовжувати приносити користь людям. Поліцейські та військові, які отримали поранення, не повинні втрачати віру в себе. Життя після війни є. Треба працювати, спілкуватися з побратимами, рухатися вперед. Життя на цьому не закінчилося, - переконаний інструктор. Відділ комунікації поліції Дніпропетровської області