Опішня. Мандри Країною з Лілією Рубан

З давніх-давен побут людини супроводжують вироби з глини. В Україні практично кожна область мала свої великі й малі гончарні осередки, вироби яких вирізнялися неповторним місцевим колоритом і символікою. Та останнім часом усе частіше чуємо про "гончарну столицю" – селище Опішне, що на Полтавщині. Тут, на порівняно невеликій глибині, залягають пластичні барвисті керамічні глини. Талановитість людей і наявність матеріалу сприяли розвитку гончарного промислу. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в містечку працювали близько 1000 гончарів, продукція яких розходилася як по навколишніх селах, так і далеко від Полтавщини. Опішне стоїть на семи пагорбах, утворених річкою Ворсклою. Тамтешні археологічні пам'ятки – скіфське городище Кардашів Вал (IV-III ст. до н. е.), Більське городище (VII-IV ст. до н. е.), городище роменської археологічної культури (VIII ст.), за яким починалися Дике поле та Муравський шлях, – свідчать, що перша писемна згадка про селище, яка датується XII ст., аж ніяк не є початком його історії. У XVI-XVII ст. містечко гончарів, чоботарів та кушнірів було козацьким форпостом. Тоді ж під опішнянськими суглинками побудували мережу підземних ходів, які ще чекають на своїх дослідників та музеєфікацію. Нині Опішне включено до списку історичних населених пунктів України. Поселення тут існувало ще за доби неоліту. Зважаючи на величезну кількість історико-архітектурних пам’яток, які залишили по собі різні епохи, Опішню можна назвати одним з найцікавіших поселень України. Скіфське та слов’янське городища, святилища, прадавні кургани… Залишки фортифікаційних споруд та козацького поселення. А ще тут є старовинна система підземних ходів. Могутня колись козацька фортеця захищала поселення від зовнішніх небезпек. Адже через Опішню пролягали важливі дороги: до Муравського шляху, з Гадяча до Перекопу. Згодом село саме стало досить значним торговим центром. "Опішне розкішне. Приїдеш у свитці – поїдеш в жупані" – жартували місцеві. Сьогодні в Опішні можна побачити Національний музей-заповідник українського гончарства. До його складу входять три меморіальні музеї-садиби опішнянських гончарів та колекціонерів, Центр розвитку духовної культури. Величезна колекція виробів із глини зібрана із різних куточків України. Унікальні садово-паркові, монументальні скульптури таких великих розмірів більше ніде в Україні не зустрічаються. Ведуча - Лілія Рубан Автор і продюсер - Лілія Рубан Сценарій - Лілія Рубан, Влад Сакін Режисер - Влад Сакін Оператор - Марян Ботвин Монтаж - Михайло Кузьменко, Лілія Рубан Директор проекту - Володимир Рубан Менеджер з організаційних моментів - Ірина Шульга PR - менеджер Лариса Манєк Фотограф - Віктор Ковалевський Production - Ruban Production™ Особлива подяка: Чечель Жанна - начальник соціально-гуманітарного відділу Опішнянської селищної ради; Анатолій Щербань - гід по місту Опішня , доктор культурології, кандидат історичних наук, завідувач кафедри історії, музеєзнавства та пам'яткознавства Харківської державної академії культури; Світлана Пругло - інформаційна служба НМЗУГ в Опішному; Олесь Пошивайло - генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, директор Інституту керамології - відділення Інституту народознавства НАН України, доктор історичних наук, професор. Василь Омеляненко - гончаря, 95 років, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка; Отець Володимир - настоятель Свято-Троїцької церкви міста Опішня Марина Погребняк - балерина, кандидат мистецтвознавства; Олександр та Марина Куденець - господарі ЕтноПоселення "Старий хутір".