Пісня про паляницю

Україна жива! Це не лише перший рядок моєї нової пісні, яку я хочу сьогодні представити на ваш розсуд, це констатація факту й реалії сьогодення. Попри марні потуги нелюдей, катів, що, нажаль, мають людську подобу і пошили в дурні весь світ, вдаючи з себе миролюбних й добропорядних сусідів. Звірства в Бучі, Ірпіні, Ізюмі… Вщент зруйновані Мар’їнка, Авдіївка, Бахмут… Вбивства полонених військових та цивільних, холодомор Дніпра, Харкова й Києва… Все це, нажаль, стало прикметами нашого буття. Але Україна жива! В щоденних боях на фронті і в щоденній волонтерській діяльності й самовідданій роботі в тилу українського народу. Народу, який вірить у щасливе та мирне «завтра» і працює на Перемогу. Не в мирне «завтра» після капітуляції, а в мирне «завтра» після Перемоги. Народу, який, щоправда, досі не бачить і не розуміє дій обраної ним й уповноваженої на захист його інтересів влади. Влади, що за останній час чомусь забула слова «суверенітет», «територіальна цілісність», від якої більше не чутно заяв про український Крим, вимог до агресора й гарантів щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів нашої держави, включно з Кримом, Донбасом і іншими українськими землями, захопленими агресором. А також про покарання рашистського загарбника за злочини перед Україною та її народом. Можливо, це хитра тактика нашої влади з виснажливих мирних самітів й наступних багатомісячних перемовин? Не знищенням рашистських НПЗ чи кров’ю написаних на аміако-, нафто-, газопроводах слів «дружба», через які «шинкарь» торгує вже не горілкою, як сторіччя тому, а газом чи нафтою, з гострим до запаморочення запахом крові українських дітей. Чи вірить український народ, що їм та його інтересами не торгують, як це було вже багато разів? Навряд чи доцільно ставити питання таким чином. Не лише з часів трипілля, а й зі значно ближчих, козацьких часів, попри численні зради гетьманів, старшин, інших наділених владою осіб, українці вижили і планують жити надалі. На відміну від означених гетьманів й самоназваних месій, зовнішніх чи внутрішніх загарбників, завжди з однаковою подальшою долею. Бо у загарбників що з іноземними паспортами, що з коштами, що з закордонною нерухомістю, доля завжди однакова. А Україна жива! Саме так починається моя крайня пісня, що має назву «Пісня про Паляницю». Отож борімося й поборемо, попри все! «Пісня про паляницю». Автор слів та музики Володимир Петровський. Виконує Володимир Петровський (гітара, вокал).