СПРАВЖНІ ЧОЛОВІКИ ЯКІ ВИРІШИЛИ ЗАХИЩАТИ КОРДОН СВОЄЇ КРАЇНИ. ПРИКОРДОННИКИ. СЕРІЯ 13-16. СЕЗОН 2.

Тут кожен день — як іспит: на витримку, на честь, на вірність своїм людям. Все починається з фронту. Криницький веде бій поруч із побратимами, дає короткі, точні накази — і саме завдяки цій холодній ясності хтось залишається живим. А в тилу, в Академії, ухвалюють рішення: курсантів, яких поспіхом відправили на передову, повертають на навчання. Державі потрібні не просто сміливі — потрібні офіцери. Та повернення додому не означає полегшення. Групу Криницького збираються розформувати, розкидати по інших підрозділах, зруйнувати те, що тримало їх на війні й після неї — команду. Вони не вміють бути байдужими. Вони сперечаються, ризикують, шукають лазівки, тягнуть мішки з піском, влаштовують маленькі змови й великі розмови — аби лише залишитися разом. І коли здається, що виходу немає, з’являється новий курсовий офіцер: Владислав Рибак. Для когось — чужий. Для когось — подразник. Для когось — загадка. Він усміхається там, де інші звикли стискати зуби, і занадто легко проходить у їхній світ, де кожне “допоможу” треба ще заслужити. Другий курс живе на контрастах: між дисципліною і юністю, між сміхом і тишею після тривоги. Тут кохання не романтична декорація, а нерв, який болить. Вони намагаються втримати свої стосунки в час, коли найпростіші речі стають складними: переїзд, побут, ревнощі, “потім”, яке постійно відкладає найважливе. А кожне непорозуміння в Академії швидко перетворюється на вибух — бо тут люди живуть на межі. Академія дихає подіями: навчання, тренування, змагання, пейнтбол, “гра в кальмара”, зелені берети, дрони, баскетбол, день відкритих дверей і концерт, що перетворюється на сюрприз. Тут легко сміятися — і так само легко в один момент замовкнути. Бо війна завжди поруч: у новинах, у тривогах, у порожніх ліжках і в іменах, які вимовляють пошепки.