Право на відпустку в умовах воєнного стану в контексті Рішення КСУ: роз’яснення суддів Суду

2 липня 2026 року відбувся захід за участі суддів Конституційного Суду України Віктора Городовенка (судді-доповідача у справі) та Галини Юровської в межах проєкту КСУ та Національної школи суддів України (НШСУ), започаткованого у 2022 році. Він зібрав широку правничу аудиторію: суддів, адвокатів, прокурорів, представників НШСУ, Науково-консультативної ради КСУ, викладачів, аспірантів, студентів закладів вищої освіти та наймолодших правників із Малої академії наук. Судді детально ознайомили зі змістом Рішення № 3-р/2026 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Вони навели обґрунтування суб’єкта права на конституційне подання щодо неконституційності оскаржуваних приписів Закону України „Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“ від 15 березня 2022 року № 2136‒IX (далі – Закон), окреслили міжнародні акти, на які Суд посилався в Рішенні, практику Європейського суду з прав людини, а також юридичні позиції, сформульовані у цьому Рішенні та застосовані Судом із попередніх рішень. Предметом конституційного контролю в цій справі були окремі приписи Закону, якими визначено порядок надання та перенесення невикористаних днів щорічної основної відпустки на післявоєнний період та право роботодавця надавати невикористані дні такої відпустки без збереження заробітної плати. Суд захистив гарантії конституційного права на відпочинок уразливих категорій працівників, визнавши, зокрема, неконституційним припис другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону, за яким „за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“, у тім, що він не забезпечує надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів. Як зазначалося, цим приписом не була гарантована як обов’язкова встановлена на законодавчому рівні оплачувана щорічна основна відпустка, мінімальна тривалість якої перевищує 24 календарних дні: особам віком до 18 років – 31 календарний день, особам з інвалідністю І і ІІ груп – 30 календарних днів, особам з інвалідністю ІІІ групи – 26 календарних днів. До того ж у період дії воєнного стану не застосовують заборону не надавати щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років. Зокрема, Суд у рішенні наголосив, що зазначені неповнолітні особи належать до такої вразливої категорії осіб, як діти, яким надання збільшеної тривалості відпочинку вкрай потрібне для всебічного належного розвитку і є конституційним обов’язком держави щодо охорони дитинства. Особи з інвалідністю також потребують збільшеної тривалості відпочинку задля реалізації їхніх прав на працю, здоров’я, реабілітацію нарівні з іншими працівниками. Окремо судді зосередили увагу на потребі застосування законодавцем диференційованого підходу до унормування тривалості відпусток не лише для уразливих категорій осіб, а й для інших працівників. Водночас звернули увагу, що таке розрізнення має бути об’єктивно виправданим, зокрема з огляду на стан здоров’я, інтенсивність та умови праці, рівень психоемоційного навантаження, сімейний стан, соціальну вразливість, професійний або службовий статус та інші соціально значущі обставини. Більше інформації з цієї теми: https://lnk.ua/bGuBDBImw Детальніше роз’яснення рішення – у відеоматеріалі.