Артем Лоїк - Поговоримо?

ПІДТРИМКА ТВОРЧОСТІ: карта: 4627 0557 1018 3038 🎙️ https://www.buymeacoffee.com/artemloik Сторінки в соціальних мережах: instagram:   / artemloik   facebook:   / loik1989   telegram: https://t.me/artemloikofficial Текст: І коридорами підборами, ми зустрічаємось по-новому... І ми говоримо, говоримо, говоримо різною мовою... І сидимо за моніторами, і коментуємо по-новому, де ми говоримо, говоримо, говоримо різною мовою... Не думав, що таке будеш писати, про снайперів, про ногу і протез, слова тонкі були, — тепер пузаті, вони не поміщаються в протест! Не думав, що таке будеш писати, все просто, без метафор, як не як, ти умнічав раніше, ніби Сартр, ну а тепер читаєш для вояк! Про мову голосиш неначе нацик, на ЗСУ збираєш в інстаграм, ти був нормальний, позитивний пацик, хоч і бісив бувало наче храм. Не думав, що тебе так перевзують, і скільки платять, псевдопатріот? Іди в окопи поспівай чи в амбразури, ти лялька лиш у псевдо партій, от! Чого мовчиш? Немає шо казати? А «Звьоздная страна»? А Гріша Лєпс? Твій реп для стада, як «Пузата хата», ти згоден? Да? Чи як в ЄС, то «yes»? Чи ти повірив в неньку Україну? У вольний лет її підбитих крил? Вона лише для розпалу каміна американських чи російських сил! І коридорами підборами, ми зустрічаємось по-новому... І ми говоримо, говоримо, говоримо різною мовою... І сидимо за моніторами, і коментуємо по-новому, де ми говоримо, говоримо, говоримо різною мовою... Не думав, що таке буду писати, про снайперів, про ногу і протез… Та я відкрию перед вами карти і розповім детальніше про текст, про те, як він з’являється під ранок на білому німому полотні, перу напитись я даю у ранах, не на мені ці рани, а в мені. А потім направляю те перо на темряву, як ниточку свічі. В човні до залізничного перона, з квитком до Запорізької Січі… Коли пишу, — не я пишу, а слово бере і пише мною цю ріллю рядка, я тільки рана у Іова, я не співаю, люди, я болю! Мені начхати, що мені говорить у спину Вавілон мій чи то Рим! Якщо я хворий, — я навіки хворий лиш Богом, що спускається із рим! Ти кажеш мене люди перевзули? Лиш Бог стягнув пов’язку із очей! І я згадав себе! Своє минуле! Своє село, де крила із плечей! Де я ішов до річки поруч з дідом, просто ішов, без цілі і причини! Де я щасливий, мене сонце сліпить, а у очах сльозиться Батьківщина… І літо моє, літечко і вишні… Ти кажеш, перевзули мене? Як ті слова твої у точку, бо так вийшло: колись… Дитиною… В російські драні лапті! Ти кажеш, я мовчу, та замовчати, мене не змусять Лєпси у багні! Просто я цілюсь в голови, — не в чарти! Йому ж сказав і «нєт», і «no», і «ні»! Ти кажеш, Україна для каміна, та поперхнуться королі в оселі! За рік ми стали твердо, як каміння один до одного, і утворилась скеля! Про ЗСУ писать недопустимо? Та розбираю тільки Бога дикцію! А Він сказав: всі ангели спустились, і одягнулись у зелений піксель!