"Орися"(1844), Пантелеймон Куліш. Слухаємо українське!

"П.Куліш написав романтичне оповідання-ідилію"Орися" в 1844 р. в селі Ходоркові, в хаті К. Свідзінського, в якого була своя велика бібліотека, "під безпосереднім вражінням від прочитаної по французьки Одисеї". Куліш, тоді двацятип'ятилітній мужчина горів любовю до своєї майбутньої дружини Олександри Білозерської. А кромі цього він жив тоді у світі рожевих мрій про найбільше щастя серед людей — любов і приязнь. І ці два основні чинники свойого тодішнього фільософічного світогляду вносить і в чарівний малюнок Орисі і в ідеальні, спокійні побутові картини в хаті старого сотника Таволги. Писав Куліш „Орисю“ під хвилю найвищого захоплення старовиною, піснею й мовою українського народу, коли стояв ще під сильним впливом національної романтики модного тоді шотляндського письменника Вальтер-Скота. Оповідання вийшло друком у 1857 р., а вже 1856 р. ґраф Сергій де Бальмен ілюстрував його. Виходить, що „Орися“ була вже відома в кружку приятелів перед друком. Та ще одно: „Орися“ є доказом Кулішевої віри в „непропащу силу української нації, яка опреться всякому насильству і встане після кождого упадку“ — віри людини, яка мимо бурхливих і сумних хитань та суперечностей полишила українській нації цінну спадщину своєї кипучої й ріжнобічної праці. Так зродилася ця справжня літературна перлина, яка нас чарує і своєю високою поезією, і мистецькою формою, і хрустальною мовою". Д. Хомяк