100 львів’ян. Шаржі Ігоря Данилиха

У Польщі є прекрасний Краків. Литовці мають Каунас, а естонці – Тарту. В Україні роль інтелектуальної, мистецької столиці віддавна і по праву належить Львову. Архітектура, образотворче мистецтво, музика прописані у нашому славному місті. Тому в нас відповідно багато музеїв, театрів інших мистецьких установ. Музична Академія, Академія Мистецтв, Галерея мистецтв, Музей Івана Франка, Театр опери, Філармонія. І всі – з національним статусом. Жити і працювати тут одне задоволення. Сама атмосфера міста сприяє, надихає, спонукає до творчості. 100 львів’ян, чиї шаржі відібрані моїми консультантами для експонування, не лише задовольняють формат виставки, але і є найбільш вдалими, впізнаваними. Багатьох з нарисованих мною знаю особисто. Серед них приятелі, знайомі близькі й далекі. Є особи, з якими не знаюся, але вони добре відомі загалу. Пропонована виставка є другою спробою презентації моїх шаржів для публічного огляду. В обох випадках виставки задумувалися у наочному форматі. Остання з них мала відбутися у нашому філіалі – Музеї Станіслава Людкевича. Адже композитор за життя був популярним серед карикатуристів. Через карантинні обмеження організатори виставки змушені обрати віртуальний формат. У міжвоєнний період у Львові жанр карикатури був популярним. Шаржові портрети і сюжетні карикатури часто публікувалися в періодиці, альманахах, книжках тощо. Павло Ковжун, Осип Сорохтей, Едвард Козак були широко знаними авторами львівській публіці. На жаль, карикатура, шаржі є нечастими ««гостями сучасних видань. Виняток становить хіба що видавництво «Піраміда», в якому останніми роками вийшли друком «Дванадцятка», «Літературний Львів», «Сороксорок» із серії «Приватна колекція». Ці видання заохотили мене створити серію «Поради жінкам художників» (публікувалася на сайті "Фотографії старого Львова) та три ілюстрації до виставки (2017 р.) «Мешканці Соломіїного Дому», що зберігаються у фондах нашого музею. Серед «100 львів’ян» є деякі шаржі, що публікувалися у «Фотографіях старого Львова» завдяки люб’язності Романа Метельського. Окремо хочу подякувати науковій співробітниці Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Роксоляні Пасічник за творчі та людські поради і концептуальну працю, що стали у пригоді при організації цієї віртуальної виставки. Ігор Данилиха. Зміст 0:09 Вартові культурних скарбів 01:34 Ті, що малюють і іже з ними 03:34 Повелителі пера 05:09 Слуги Мельпомени 06:06 Нащадки Орфея і лірники 07:44 Вояки суспільного фронту У відеоряді використано фрагменти музичних творів: 1. Ф. К. Моцарт. Концерт для фортепіано з оркестром. 2. М. Скорик, сл. М. Петренка "Нічне місто" 3. Д. Брубек. Вальс для Кет 4. С. Джоплін. Реґтайм 5. Українська народна пісня "Жито" (аранж. Г. Старух і "Йорий клоц") 6. М. Скорик. "Нав'язливий мотив" Монтаж – Роксоляна Мисько-Пасічник