Вірш "Він чув ту сповідь" - Наталя Мосійчук

Автор Марія Мосійчук. Вона Христу сльозами ноги мила, Волоссям пишним отирала їх, Їх цілувала, змащувала миром, І каялась в душі за кожний гріх. Керована безмежною любов'ю, Якої пояснити не могла... Вона шукала для душі спокою, До глибини зворушена була. А серце рвалось, а душа кричала... Сповняв ту жінку невимовний біль... Любов Ісуса ніжно так звучала... Лиш Він гріхи простити зможе їй. Він чув ту сповідь, біль сердечну бачив, Молитву чув гарячу ту, без слів, Він знав, чому так гірко жінка плаче, І, як ніхто, ці сльози розумів. Вона ж переживала дотик неба, І сліз її потік не висихав... Христос не відігнав її від Себе, Ти грішниця! - з докором не сказав. Він з серця зняв тягар її провини, І перед фарисеєм захистив. Він її віри не зламав тростини, Вогню її любові не згасив. Для чистого життя Він дав їй стимул, І щире розкаяння те прийняв. Христос поставив жінку поруч з тими, Кого Він до висот святих підняв. ... Можливо ти вже довго служиш Богу, Простило небо вже давно твій гріх, - Ти і в думках не докори нікого, Христос прийшов, щоб врятувати всіх. І, якщо хтось до тебе доторкнеться: До затишку, до часу, до одеж, - Впусти його хоча б в куточок серця, Він має право на спасіння теж. Можливо ти у Бога особливий, А в когось на очах бринить сльоза... Трудись, щоб він став радісним, щасливим, За тебе він прославить небеса. Поглянь на сльози відчаю і болю На крик сердечний погляд свій зверни Нехай на віру діючу любов'ю Із радістю відкликнуться вони. Допоможи піднятись із безодні, Бо й твій тягар Ісус Христос поніс; І простягни, хай не свої, Господні Святі долоні в цій долині сліз. Що ми царі й священники Христові, Покажемо святим життям своїм. В земній долині заповідь любові Нам необхідно здійснювати всім. Святе святих для нас це Слово Боже, Знамено наше в боротьбі земній. Давайте людям світу допоможем Пізнати правду й пробувати в ній. Хай ангели небесні торжествують, Що святимо ми Сина і Отця. Господь гряде! Давайте приготуєм До приходу Його свої серця. #Авторський_вірш#Християнські_вірші