Український амбасадор В'ячеслав Липинський | Тетяна Осташко | Skovoroda auditorium

П'ята розповідь історикині Тетяни Осташко з циклу «Україна В'ячеслава Липинського», записана для проєкту Тижня Skovoroda auditorium. В'ячеслав Липинський посідає чільне місце у плеяді визначних українських амбасадорів доби національно-визвольних змагань 1917‒1921 рр. Він був уповноважений гетьманом провести від імені Української Держави обмін ратифікаційними грамотами з усіма країнами, які підписали Берестейський мирний договір. Зі своїм політичним чуттям та передбаченням розвитку подій на світовій арені В. Липинський доклав чималих зусиль для поглиблення двосторонніх відносин між Києвом та Віднем, прагнув обстоювати українські національні інтереси в процесі розподілу земель однієї з найбільших європейських імперій. Опинившись у центрі гострого політичного конфлікту навколо одностороннього анулювання Австро-Угорщиною таємного договору про поділ Галичини, В. Липинський виявив себе прекрасним дипломатом і справжнім політиком. Чи не найбільш відповідальною у дипломатичній кар’єрі В. Липинського навесні — влітку 1919 р. була спроба убезпечення від різного роду авантюрників, що прилаштувалися до республіканського проводу, державного грошового фонду (50 млн австр. корон), накопиченого на українському конто в австрійському державному банку Вінербанк-Ферайн. Непослідовні політичні кроки Директорії УНР, її репресії проти державницьки налаштованих діячів змусили В'ячеслава Липинського прийняти рішення про демісію. Останнім поштовхом до цього кроку став розстріл талановитого українського воєначальника полковника Петра Болбочана.