— Ми просто зайшли в гості, а ти їжу ховаєш! — обурилася сестра, заявившись із п'ятьма дітьми...

У двері подзвонили саме тоді, коли Яна лежала пластом і думала тільки про те, щоб поспати. Термометр показував тридцять дев'ять і два, голова боліла нестепно. Крізь вічко Яна побачила Марину, а поруч із нею тупцяли п'ятеро дітей у мокрих від снігу куртках. Двері відчинились швидше ніж вона розраховувала — Марина штовхнула їх плечем і зайшла першою, тримаючи на руках Вітю, який заходився плачем. — Ми просто зайшли в гості, — кинула Марина через плече, вже прямуючи вглиб коридору, — а ти не відчиняєш так довго наче не рідна. Даша скинула чобітки прямо на килимок. Рома штовхнув Іллю в бік дверей ванної. Денис мовчки пройшов повз, не відриваючи очей від телефону. Яна притиснулась плечем до одвірка, голова йшла обертом. На кухні загриміли дверцята холодильника. За хвилину Марина вже стояла тримаючи лоток із полуницею. — Накривай на стіл — голос сестри піднявся на пів тону вище звичайного. — Діти голодні з самого ранку, а в тебе тут делікатеси! Яна відкрила рот, щоб сказати — не готова приймати гостей, лежить із жаром другу добу — але Марина вже кричала на весь коридор, звертаючись ніби не до неї, а до когось третього: — Ми просто зайшли в гості, а вона їжу ховає!